ПЕРВОЕ ВСЕСОЮЗНОЕ СОВЕЩАНИЕ КЛФ (Киев, 15-19.03.1988)

Архив И. Фёдорова (Винница)

Лев Хаес (Кемерово), А. Стругацкий, О. Бердник, И. Фёдоров (Винница)

https://fantlab.ru/forum/forum13page1/top...

Катерина Комісаренко

Осмислення образу надлюдини у фантастиці Олеся Бердника і братів Аркадія й Бориса Стругацьких

У статті проаналізовано осмислення образу надлюдини у фантастичних творах Олеся Бердника і братів Аркадія і Бориса Стругацьких. Проведено паралелі між поглядами фантастів на вірогідну еволюцію людини у майбутньому у зв’язку із теорією Костянтина Ціолковського про астроноосферу. З’ясовано принципи конструювання образу надлюдини – людини майбутнього у творах авторів.

Катерина Комісаренко:

АНТРОПОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФАНТАСТИЧНОЇ ПРОЗИ

ОЛЕСЯ БЕРДНИКА ТА АРКАДІЯ І БОРИСА СТРУГАЦЬКИХ

Досліджується специфіка антропологічних образів в українській та російській

фантастиці. Предметом вивчення є романи Олеся Бердника „Зоряний Корсар” і

Аркадія та Бориса Стругацьких „Хижі речі доби”. Митці порушують низку проблем

філософської антропології, зокрема проблему антропологічної кризи.

Див. файл ПДФ у прикріпленні.

*

Скажем так, Стругацкие подразумевали Олеся Бердника в образе Саши Привалова из повести "Понедельник начинается в субботу" (частное мнение).

«Увечный звездолётчик» и «Железный диктатор из Малого Магелланова облака» взяты из повести Олеся Бердника «Пути титанов»; в этой повести тоже присутствует «пантеон».

Девушка из рефрижератора в пятнах пролежней – намек на эпизод из романа Олеся Бердника «Пути титанов».

Один из «миров воображаемого будущего», куда попадает главный герой сказки «Понедельник начинается в субботу» Саша Привалов — мир романа Олеся Бердника «Пути титанов», который Стругацкие описывают с нескрываемой иронией.

Крадущиеся пионеры с томиками Шекспира — намёк либо на книги Адамова «Тайна двух океанов» и «Победители недр», либо на рассказ Олеся Бердника «Марсианские „зайцы“». Мимоходом помянутое слово «Эоэлла» пришло в текст из романа Казанцева «Внуки Марса», который был опубликован под одной обложкой с «Путями титанов» — в альманахе «Мир приключений» за 1962 год, что свидетельствует о том, что у Стругацких под руками случился именно этот конкретный том, когда они набирали базу для своей пародии.

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B...

*

ПРОБЛЕМА АНТАГОНІЗМУ ОСОБИСТОСТІ Й СУСПІЛЬСТВА У ТВОРАХ

Протистояння особистості й суспільства завжди цікавило митців, які прагнули розкрити внутрішній світ людини, не оминули увагою цю проблему і письменники-фантасти. Фантастика ХХ століття вийшла за рамки розважального жанру, намагаючись віднайти відповіді на значущі, "вічні" питання. Дослідники творчості С. Лема, К. Чапека, А. і Б. Стругацьких,

Толстого, О. Бердника неодноразово вказували на психологічну напруженість оповіді цих авторів, потяг "письменників-фантастів до кращих зразків психологічної прози" [16]. Анатолій Нямцу відзначає зорієнтованість фантастів ХХ століття на дослідження глобальних аспектів "онтології і аксіології окремої людини й усієї цивілізації" [8,11]. Об'єктом зображення багатьох фантастичних творів другої половини ХХ століття стає людина "перед лицем прогресу" [3], його наслідками, людина, яка намагається не втратити саму себе перед "майбутнім, що запускає свої щупальця у сьогодення" [15]. Однак не менш вагомою проблемою, яку розкривають фантасти (в тому числі й творці антиутопій), є проблема особистості в тоталітарній системі в різних часових відрізках історії людства. Протистояння людини й суспільства завжди було актуальним питанням.

Класичні антиутопії з'явилися в тридцятих роках ХХ століття, "в період розквіту фашизму і культу особи" [12, 210]. Цей літературний жанр був популярним протягом усього минулого століття, оскільки дав можливість письменникам визначити загрозливі тенденції сьогодення та їх потенційні наслідки. Антиутопію розглядають як "засіб художнього моделювання і прогнозування, як оповідальний наратив та трансгресію, пародію і детектив, художній роман-енциклопедію чи роман-метафору, соціально-політичний та філософсько-психологічний твір" [9, 188].

Мета нашої роботи — розглянути, як інтерпретується проблема антагонізму особистості й суспільства у романі Олеся Бердника "Чаша Амріти" і повісті Аркадія і Бориса Стругацьких "Гидкі лебеді". Предметом дослідження будуть виступати образи головних героїв — Михайла Сагайдака ("Чаша Амріти") і Віктора Банєва ("Гидкі лебеді") та їх взаємодія із соціумом — від саморефлексії до активної діяльності.

Дослідники творчості братів Аркадія і Бориса Стругацьких та Олеся Бердника зауважують, що в текстах письменників присутні елементи поетики утопії та антиутопії. Зокрема, про це йдеться у працях О. Бороди [3],

Хауел [17], С. Чупрініна [19], В. Красноголовця [7], О. Хоменка [18].

Розгорнуті картини майбутніх соціальних, політичних відносин, державного устрою, характерні для утопічних та антиутопічних творів, не є основним предметом зображення у творах А. і Б. Стругацьких й О. Бердника. Більшу увагу митці приділяють Людині, взаємодії людини й оточення, окремі тексти будуються на антитезі суспільство — особистість.

На відміну від творців класичних антиутопій Олесь Бердник і брати Стругацькі обирають для зображення сучасне їм суспільство, прямо вказуючи країну і час, де відбуваються змальовані ними події, або хоча б алюзійно натякаючи. Антиутопія змальовує "кінець утопічної держави, але застерігає, що шукати її причини слід у сьогоденні" [17]. Саме сучасне митцям життя змальовується у творах, які були написані приблизно в один час — сімдесяті роки ХХ століття, "Чаша Амріти" й "Гидкі лебеді".

Роман Олеся Бердника "Чаша Амріти" вперше вийшов друком у 1968 році у видавництві "Радянський письменник". Це був пік популярності Олеся Павловича, письменник "часто зустрічався зі своїми читачами: в молодіжних клубах, школах, вузах. Він говорив про позаземні цивілізації, про факти з'явлення на Землі прибульців, про те, що факти контактів з іншими цивілізаціями зафіксовані у легендах та міфах різних народів. Говорив про те, що людина завжди має свободу вибору" [див. про це: 1]. Таке вільнодумство не пройшло поза увагою "вищих органів", як наслідок у "Літературній Україні" та інших газетах з'явилися розгромні рецензії на твори Олеся Бердника, і на "Чашу Амріти" зокрема, книги почали вилучати з бібліотек та книгарень. Однак твори митця все ж знайшли свого читача — після вилучення вони, як пишуть біографи, "зберігалися в приватних бібліотеках і передавалися з рук в руки" [10].

Задум повісті "Гидкі лебеді" з'явився в братів Стругацьких у квітні 1966 року, а в 1967 році вже був написаний другий і останній варіант повісті, який остаточно було відхилено редакцією видавництва "Молода гвардія". Повість мала досить типову для радянських часів долю — вона розповсюджувалась як самвидавівський рукопис, нелегально, без відома авторів друкувалася за кордоном, і лише в 1987 році повість вийшла друком в журналі "Даугава", а у 1988 році був опублікований роман "Кульгава доля", до якого "Гидкі лебеді" увійшли як вставний твір — улюблене дітище головного героя Фелікса Сорокіна, "старанно приховане від усіх, а, можливо, й назавжди" [13].

І Олесь Бердник, і Аркадій та Борис Стругацькі творили в тоталітарну добу заборон і жорсткої цензури, добу маніпулювання масами, коли під маскою благополуччя крився низький рівень культурного та економічного розвитку. Саме ця доба почасти відображена у творах, котрі стали предметом нашого дослідження. У повісті Стругацьких дія відбувається в післявоєнний період у неіснуючій країні, а Бердник прямо вказує на час і місце подій свого роману — це сучасний письменнику Радянський Союз і зокрема Київ.

У провінційному містечку, до якого висилають Віктора Баєва (персонаж твору «Гидкі лебеді»), постійно йде дощ. Колишній курорт, про що нагадують тепер лише назви "Сонячна вулиця" [13, 112], "Сонячні ворота" [13, 152], за час відсутності Банєва змінився — "покосилися паркани, під карнизами висипала біла пліснява, вилиняли фарби, а на вулицях безроздільно панував дощ" (переклад наш) [13, 83], містечко було просякнуте атмосферою запліснявілості, затхлості. Місто уособлює в собі буття усієї країни. Еліта міста — поліцмейстер, директор гімназії, бургомістр, член парламенту Росшепер Нант, які щодня напиваються в санаторії і влаштовують п'яні оргії, не можуть терпіти інакомислення, іншості мокреців, намагаються знищити їх, заарештувати. Можемо розглядати відносини офіційної влади міста з мокрецями як проекцію сюжету фантастичного твору на реалії радянської доби, а саме переслідування євреїв та інтелігенції, дисидентів.

Поряд з "елітою" — "золота молодь" міста — "здоровенні хлопці в золотих сорочках до колін" [13, 116], "емблема на грудях, емблема на палиці, емблема на касці, емблема на морді" [13, 117], серед них "племінничок поліцмейстера" — "юний Голіаф у спортивній куртці, сяючий численними емблемами, наш найпростіший штурмфюрер, віддана опора нації з резиновою палицею в задній кишені, гроза лівих, правих і поміркованих" [13, 47]. А над усім височить постать пана Президента, "батька нації" [13, 67], крізь дощ на вулицях сяють "золоті і сині заклики: "Президент — батько народу", "Легіонер Свободи — вірний син Президента", "Армія — наша грізна слава"" [13, 17], його портрети всюди — "в усіх газетах, у всіх підручниках, на всіх стінах" [13, 52].

У зображенні такого всеохоплюючого проникнення пана Президента в життя країни і кожного громадянина зокрема, бачимо алюзію на тоталітарний режим правління — "колюча проволока, солдати, пропуски — значить, пан Президент; значить обов'язково якась мерзота" [13, 67]. Як зазначають самі автори, "Гидкі лебеді" — це оповідь "про письменника в тоталітарній країні" [15]. Антитезою цієї антиутопічної картини виступають мокреці та їхні вихованці — діти, котрі прагнуть створити новий світ, не руйнуючи старого. Так у повісті поряд зі старим, запліснявілим, порочним містом з'являється "утопія ордена" [20, 56].

Головний герой повісті "Гидкі лебеді" не прагне взяти участь у побудові нового світу, навпаки, для нього така утопія є чимось неможливим, чужим. Розмірковуючи над описом цієї ситуації в художньому творі, Банєв розуміє — "ніякої утопії не вийде". Прагнучи залишитися в своєму недосконалому світі, Віктор у фіналі повісті говорить собі: "усе це чудово, та ось що, не забути б мені повернутися" [13, 165]. Переродження героя не відбувається, йому комфортніше залишатися в світі, де можна їсти мариновані міноги і розмірковувати над несправедливістю. Навіть коли Банєву здалося, що він заразився від мокреців, також став "надлюдиною", він жалкує за минулим — "ось і все, Віктор Банєв, п'яниця і хвалько. Не пити тобі більше, і не горлати пісні, і не реготати над дурницями, і не нести нісенітницю дерев'яним язиком, не вчиняти бійки, не буянити і не хуліганити, не лякати перехожих, не сваритися з поліцією, з паном Президентом, не завалюватися в нічні бари з галасливою компанією молодих шанувальників" [13, 143]. Незважаючи на те, що герою "відкрився справжній смисл існування" [11, 113], вдалося зазирнути у таємницю мокреців, для Банєва існує лише сьогодення, від якого він не спроможний відмовитися.

Оточення Михайла Сагайдака — еліта наукової думки — це бездуховні особи, які "люблять приємне життя", переслідують тваринні бажання: "ситі люди, химерна музика, плаский гумор і порожнеча" [2, 87]. Його дружина — яскравий представник застиглого в своїй самовдоволеності міщанства, для неї Сагайдак є швидше засобом для досягнення матеріальних благ: "поліровані меблі, серванти, порцеляна, блискучий паркет", "наступного року в нас має бути машина і дача", — ставить Ніна чоловіка перед фактом. Михайло проміняв свою мрію — стати астрономом — "перетворив у знаряддя для дисертації" [2, 80], зрадив дану в юності обітницю "забути свої інтереси. Честолюбство. Егоїзм. Пиху. Діяти ради інших, ради друзів... Життя — для інших" [2, 87].

Як бачимо, на прикладі оточення Сагайдака і Банєва зображене все суспільство, самі ж герої — "пересічні люди, не звеличені, неіздеалізовані" [11, 100], що характерно для романів-попереджень. Галина Сабат зазначає: "в основі сюжетної колізії антиутопії процес переродження людини; поступове прозріння героя стає рушійною силою сюжетного розвитку" [11, 110], причому головна увага приділяється зображенню "психологічних роздвоєнь, хитань героя" [11, 110]. Герої творів належать до інтелігенції: Михайло — вчений-астроном, Віктор — письменник. Однак при цьому вони продають свій талант, розум, знання, розмінюючись на дрібниці. У день свого сорокап'ятиріччя Сагайдак усвідомлює своє становище, бачить душевну пустоту: "Юродствуєш, сам перед собою граєш у прогресивного мислителя. А перед колегами. Залежність, перспектива, наукова кар'єра. Мовчи, не виправдовуйся, не будь лицеміром хоч на самоті!..." [2, 59]. Юнак, котрий мріяв з дитинства про зорі, про далекі світи, зник, натомість залишився літній чоловік, котрий не розуміє, для чого ж він живе. Давши в юності обітницю жити для людей, Сагайдак забуває про неї і пливе за течією.

Віктор Банєв засланий внаслідок конфлікту з паном президентом у провінційне містечко, де пройшло його дитинство. У провінції спосіб життя письменника залишається без змін: заходячи ввечері в ресторан, "Віктор відчув звичний підйом, відчуваючи наступаючий вечір, коли можна буде пити і безвідповідально теревенити і відсунути ліктем на завтра те, що дратувало, насідало сьогодні" [13, 17]. Для Банєва письменництво стає засобом для існування, однак його контролюють, обмежують: "Віктуар, ви ще хочете мати шматок хліба з маслом?", — запитує письменника референт пана Президента. — "Тоді припиніть бриньчати!"; бургомістр ставить Банєва перед необхідністю писати розгромну статтю про мокреців. Врешті-решт і рукописи Віктора тануть разом із містом.

Віктор Банєв та Михайло Сагайдак були поставлені перед життєвим вибором: залишитися в старому, порочному світі чи створювати світ новий з новими людьми, з новими законами буття. І кожен вирішує це питання по- своєму. Протягом твору Банєв намагається зрозуміти мокреців, допомагає їм вчасно отримати книги, навіть спробував ототожнити себе з ними, але він не може відмовитися від звичного, такого йому близького, хоча і недосконалого світу. Сагайдак же звільняється від "майї", від матеріального багатства, від докторського звання, від бюрократії й міщанства, від позбавленого духовності зв'язку з дружиною. "Ти — споживач науки. Я — хочу її творити" [2, 187], — говорить на прощання Михайло Ніні. У фіналі роману Сагайдак знаходить і усвідомлює самого себе, звертаючись до Матері Безмірності: "Я єсмь! Не пилинка, Мамо, не ефемера, не нікчема! Син твій рідний!... Дай напитися з єдиного джерела Істини. Мамо, я повертаюся з довгих мандрів і блукань" [2, 196].

Важливим для розуміння поетики названих творів є аналіз уведення в текст філософських алюзій. Саме у філософському вимірі герої намагаються осмислити власне буття. На початку роману "Чаша Амріти" з'являється Свамі Рішідева, котрий знайомить Сагайдака із головними засадами індійської філософії. Саме Рішідева пропонує Сагайдаку і Стоуну вибратися з пастки, зберегти життя, давши обітницю жити заради інших, яку Сагайдак все ж порушує. Рішідева "обрав нову стежину у науці — взаємозв'язок усього живого і "неживого" в Природі, органічного і неорганічного. Зв'язок між людьми і тваринами, зорями і квітами, птахами і сонцем. І не лише механічний зв'язок, який легко довести, а свідомий зв'язок по закону Єдності, який має привести в майбутньому до появи цілком нової Людини" [2, 72]. Таким чином на сторінках роману з'являється образ самодостатньої особистості, котра, за допомогою "свідомої еволюції" [2, 73] має створити новий, збратаний світ Природи. Зауважмо, що ідея свідомої еволюції людства є лейтмотивом усієї творчості Олеся Бердника.

Стругацькі вводять у повість таємничий образ мокреців, які, як зазначалося вище, можуть розглядатися як алюзія на інтелігенцію радянських часів. Проте американська дослідниця творчості Аркадія і Бориса Стругацьких Івана Хауел бачить в цьому образі продовження традицій російського філософа Миколи Федорова, котрий прагнув "великого синтезу наукового раціоналізму й містичного ідеалізму" [17]. На думку дослідниці, мокреці "представляють той самий тип суперцивілізації, що й Мандрівники (в циклі історії майбутнього) чи людени (в романі "Хвилі гасять вітер")... вони відбирають найбільш багатообіцяючих людських осіб, щоб населити ними свій утопічний світ" [17].

Самі мокреці вже не є людьми, вони — "хомо супери" [13, 141], асексуальні, відсторонені від звичайного життя інтелектуали, котрі жити не можуть без читання, метою їхнього існування є виховання представників нового світу, розвиток у дітей високого інтелекту, надвідчуттів ("ми думали туман", — говорить донька Банєва Ірма, анітрохи не змерзши після прогулянки під дощем). Та виконавши свою місію, мокреці йдуть, залишаються лише раптово дорослі діти, і місто, обігріте й очищене сонячними променями. Саме в цьому тексті відбувається перехід до тієї фази творчості письменників, що характеризується як "поразка гуманізму" [17], і починається діалог із Миколою Федоровим, котрий покладав на Людину відповідальність за регулювання природи, здатність керувати нею під час духовної еволюції світу. Людина, за Федоровим, "відіграє центральну активну роль у власному спасінні" [17].

В однойменному розділі роману Олеся Бердника "Чаша Амріти" ми також бачимо образ Надлюдини. Знаходячись у психіатричній лікарні, Сагайдак чує оповідь про "царство правди" [2, 165] — Біловоди, чудесний край в

Гімалаях, куди подорожував його лікар Григорій Сокіл. Олесь Бердник порівнює мудреців із Прометеєм (пряма авторська вказівка), котрий намагався повстати "супроти сліпого закону Природи" [2, 170]. Перед читачем постають гімалайські мудреці, пришельці з іншого світу, зовні схожі від людей, але набагато мудріші, їхній духовний і науковий розвиток значно випереджає земний. Однак вони не поспішають відкривати людям вищу мудрість, оскільки відкрита поява серед людей паралізувала б їхню волю. У творі пришельці виступають швидше як спостерігачі, згодні прийти до людей, коли настане час. Отже, образ Надлюдини у Олеся Бердника є більш гуманним, гімалайські мудреці виступають як вищі брати по розуму, котрі, однак, не відбирають у людства змоги розвиватися самостійно. У цьому Бердник суголосний із поглядами Стругацьких щодо невтручання у плин чужої історії, вираженими у таких творах російських фантастів, як "Спроба втечі", "Важко бути богом".

Досить важливим для розуміння проблеми протистояння конкретного індивідууму та його оточення, що розкривається в названих вище творах, є прочитання повісті Стругацьких "Гидкі лебеді" в контексті роману "Кульгава доля", головний герой якого — Фелікс Сорокін — також письменник, творчо обдарована людина. Сорокін пише твори на соц. замовлення (військові нариси, оповідання на патріотичні теми), відвідує клубний ресторан, рецензує твори початківців, спілкується з друзями по перу, однак лише іноді він залишається "наодинці з самим собою, але не з тим, кого знають за комісіями, семінарами, редакціями й клубному ресторану, а з тим, кого не знають ніде" [14, 305] — з автором Синьої теки. У романі "Кульгава доля" ми не зустрінемо назву вставного твору "Гидкі лебеді", протягом усієї оповіді, автор називатиме своє творіння просто і водночас загадково — «Синяя папка». У цій теці знаходяться рукописи, що, на думку Сорокіна, ніколи не будуть надруковані, в усякому разі, за його життя. "У мене їх тут десять тисяч чоловік у моєму місті... І невимовну насолоду приносило мені керувати їхніми долями, приводити у зіткнення одного з одним і з похмурими дивами, у які вони в мене виявилися вплутаними" [14, 308]. Як зазначає Г. Іванюта, смисл такої художньої побудови лежить на поверхні: "полеміка з нормативною соціалістичною поетикою, котра жорстко кодифікує можливі у тексті причинно-наслідкові зв'язки, переводиться в область прагматики тексту" [6, 112]. І якщо Фелікс Сорокін має цю віддушину, за допомогою якої він може хоча б на деякий час залишатися самим собою, то Михайло Сагайдак перетворює своє захоплення астрономією на брутальний спосіб заробляти гроші й мати вигідне становище в суспільстві. Лише після душевного переродження Михайло згадує про своє захоплення зорями і прямує до юнацького товариства "Космос і Я", розуміючи, що "нічого не скінчилось, нічого не втрачено. Хіба, може, лише ілюзії. А все прекрасне — не згине" [2, 195].

Фантастичні твори Олеся Бердника та Аркадія і Бориса Стругацьких віддзеркалюють сучасну письменникам-фантастам реальність. Образи головних героїв роману "Чаша Амріти" і повісті "Гидкі лебеді" постають як інтелектуали, котрі сумніваються, знаходяться у пошуку, — такий герой є типовим для літератури попередження. Автори інтерпретують актуальні проблеми ХХ століття, зокрема й проблему протистояння творчої людини і суспільства, уводячи у текст філософські роздуми про свідому еволюцію людства, взаємодію людини і природи. Фантастична проза цих письменників розкриває низку тем, актуальних не лише для фантастики ХХ століття, але й для сучасного читача. Подальшого детального дослідження потребує порівняльний аналіз інших аспектів типологічних збігів і генетичних зв'язків творів Олеся Бердника й Аркадія та Бориса Стругацьких задля поглибленого прочитання їх текстів.

Література

Бердник Г. Зорі та терни Олеся Бердника / Громовиця Бердник // [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://berdnyk.com.ua/index.html

Бердник О.П. Чаша Амріти : Роман-феєрія / Олесь Павлович Бердник. — К. : Дніпро, 1989. — 270 с.

Борода Е. Человек перед лицом технического прогресса в творчестве А.Н. и Б.Н.Стругацких / Елена Борода // [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://rusf.ru/abs/rec/bor pold.htm

Быков Д. Прекрасные утята (о пользе чтения Стругацких) / Дмитрий Быков // [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://www.yavlinsky.ru/news/index.phtml?...

Добрынская Н.Г. Остров Крым — миф, утопия, антиутопия / Наталья Георгиевна Добрынская // [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://elib.crimea.edu/culture/culture10/...

Иванюта Г.Л. Из наблюдений за поэтикой поздних Стругацких. " Хромая судьба" / Г. Л. Иванюта // Вестник Удмуртского государственного университета имени 50 лет СССР,1993. — № 4. — С. 112 — 114.

Красноголовець В. "Камертон Дажбога" як коловерть феєричних подій у спіралях еволюції Всесвіту / Володимир Красноголовець // [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://berdnyk.com.ua/materialy2.html

Нямцу А.Е. Поэтика современной фантастики / Анатолий Евгеньевич Нямцу. — Черновцы : Рута, 2002. — 240 с.

Пархоменко 1.1. Антиутопія в умовах глобалізації / 1.1. Пархоменко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. — №836. Серія Філологія. Випуск 54. — Харків, 2008. — С. 187-189.

Петрова А. Убийство забвением / Анна Петрова // [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://berdnyk.com.ua/materialy5.html

Сабат Г. У лабіринтах утопії й антиутопії / Галина Петрівна Сабат. — Дрогобич : Коло, 2002. — 160 с.

Силич Л.Е. Современное общество сквозь призму антиутопий / Л.Е. Силич // Культура народов Причерноморья. -1999. -№6. — С. 210-213.

Стругацкий А.Н., Стругацкий Б.Н. Гадкие лебеди / Стругацкий Аркадий Натанович, Стругацкий Борис Натанович // Сборник научной фантастики. Вып. 34 / [сост. Зарецкая М.А., Чуткова Л.А.] — М. : Знание, 1991. — С.10-165.

Стругацкий А.Н., Стругацкий Б.Н. Хромая судьба. Пять ложек эликсира: Фантастичиские романы, повести, рассказы, пьесы / Аркадий Натанович Стругацкий, Борис Натанович Стругацкий / [составитель Н. Ютанов; послесловие С. Переслегин; иллюстрации Я. Ашмариной] — М. : "ООО Издательство АСТ"; СПб. : Terra Fantastica, 2002. — 539 с.

Стругацкий Б.Н. Комментарии к пройденному. 1979 — 1984 гг. / Борис Натанович Стругацкий // [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://rusf.ru/abs/books/bns-08.htm

Урбан А. Фантастическая или философская / А. Урбан // Нева. — 1965. — № 7. — С. 172 -178.

Хауэлл И. Апокалиптический реализм: Фантастика Аркадия и Бориса Стругацких / Ивона Харуэлл // [Електронний ресурс] : http://fan.lib.ru/a/ashkinazi_l_a/text_21...

Хоменко О. Провісник зоряного вирію / Олександр Хоменко // Бердник Олесь. Золоті ворота: Поезія, публіцистика, інтерв'ю / [упоряд. та передм. Г. Бердник] — К. : Смолоскип, 2008. — С. 365-378.

Чупринин С. Русская литература сегодня: Жизнь по понятиям / Сергей Иванович Чупринин. — М. : Время, 2007. — 768 с.

Шацкий Е. Утопия и традиция / Ежи Шацкий : [пер. с польск. В. А. Чаликова] / Общ. ред. и послесл. В. А. Чаликовой. — М. : Прогресс, 1990. — 456 с.

Анотація

У статті досліджується інтерпретація проблеми антагонізму особистості і суспільства у романі Олеся Бердника "Чаша Амріти" і повісті братів Аркадія і Бориса Стругацьких "Гидкі лебеді". Під час аналізу з'ясовано, що особливістю зазначених творів є яскраво виражені антиутопічні мотиви, які проявляються на сюжетно-композиційному та образному рівнях, унаочнюють конфлікт людини і суспільства.

Ключові слова: утопія, антиутопія, антагонізм, тоталітарний режим, надлюдина.

Аннотация

В статье исследуется интерпретация проблемы антагонизма личности и общества в романе Олеся Бердника "Чаша Амриты" и повести братьев Аркадия и Бориса Стругацких "Гадкие лебеди". Во время анализа выяснено, что особенностью названых произведений являются ярко выраженные антиутопические мотивы, которые проявляются на сюжетно-композиционном и образном уровнях.

Ключевые слова: утопия, антиутопия, антагонизм, тоталитарный режим, сверхчеловек.

http://bo0k.net/index.php?p=achapter&...

“Хотя научная фантастика уже по своей природе роман -

тична, фантасты — писатели в своём творчестве бывают

романтиками больше или меньше. Произведения

братьев Стругацких в плане выдумки не менее фанта-

стичны, чем произведения Бердника, но натуралисти-

ческих элементов у этих писателей наглядно больше.

Они стремятся достичь даже в невероятнейшем эф-

фекте полной правдоподобности, и , как правило, дос-

тигают.Это, естественно, старая традиция в современ-

ной научно-фантастической литературе.Олесь Бердник,

принадлежащий к более романтичным фантастам, такую

традицию или сознательно ломает, или спонтанно нару-

шает, переходя в своих произведениях, а особенно в

этом романе, от почти полностью бытового изложения

к присущей старинным легендам торжественности.

Его творчеству свойственна динамичность изложения,

иногда просто безудержная.Недаром же он свои романы

называет романами — феериями.

Литературовед Михаил Доленго — Клоков.

Олесь Бердник ДІТИ БЕЗМЕЖЖЯ 1964